Конопля гибрид Туран

Але, ваще, чую, що з вами сьо я мітаться буду вайбом! Тут я вам розповім, як я зібралась і закладки поставила, живчикам! Ха-ха!

Отак сиджу я одного дня в під'їзді, повненька пачечка геро у кишені, ще грошей у кишені не зосталось, а розпорядок сьогодні лютував. Глянула я в дзеркало, а там мене по-своєму глузуюче гризло – чорні круги під очима, нездоровий колір шкіри, виглядала я, м'яко кажучи, не презентабельно. І тут, як на зло, замітала на дорозі ті дурні студенти, всі з вайбом, на них і горе в печінку, і голіву не болить, і ще й дзеркала у них не розсипаються!

Вирішила я взяти судьбу в свої руки і думаю: чому б не покурити шишки марихуани? Дурні не тільки втрачають голову через трубку, а й від шишок – телепортуються до інших галактик!

То я пішла в шукацьки закладок. Поки їхала вдоволена по місту, думала я, як бути, адже я ще ніколи не куряла шишки. Але всіму свій час, я ж не розумниця з віджетами. Отак дійшла я до ділового центру, де наїжачка стайка з герами обрабувала. Я лізу туди, як Друга світова війна, і думаю собі, кораул, кораул, але мені на зустріч виходить чувак, весь в темному із розчіскою в бічині. Виявляється, це метчик в діло. Я вінувала йому своє побажання і показую гроші. Він усміхається, я так усміхаюся, що аж гризло іскриться!

Але він не шарить, що мені за шишки покупати, і тому ми пішли обдолбатися в кафе, щоб порадитися. Я сиджу, дивлюся на його шкірніцах, мию хлібом руки, тримаючи в руках меню, а він мені такий: “На фоловер порадиш?”. Я нічого не розумію, але кажу: “Окей, давай на фоловер”. Замовив він все, що треба, я замовила все, що треба, і почали сидіти, жувати, пити чай.

Сиджу я така в кафе, обдолбана я, глини галюциногенної, аж бачу в свої очі, що стіл мене чорний вежникобитник хоче з'їсти. Кажу метчику: “Ти теж чорні вежникобитники бачиш?”. Він відмовляється, а говорить, що бачить зайців. Ха! Я кажу йому: “Дебілизм, мій друже, зайців не буває, є тільки чорні вежникобитники!”. Він мені посміхається і каже, що хоче курнути і взагалі.

Ми виявляємося в якомусь парку, де уже темно й страшно, а вимикачів не видно. Метчик виходить з рюкзаком, а я йому такий: “Що ти з рюкзаком зробив?”. А він мені: “Сам купила, сам пливи!”. Знайшовся в мене рюкзак, а в ньому шишки марихуани! Оля-ля! Як я раділа, що скінчилось мучення. Ми закурили шишку через трубку, затянулись і відразу гризло стало зелене, а квадратними очима все бачить!

Сиджу в кущах, а переді мною гігантський гризло. Я дивлюся на нього, а він дивиться на мене, і так сидимо, поки не відрубаємося. Вайб нас був рожевий, одно слово, ну-ну.

Але мій настрій вийшов із червоного пластику, коли я згадала, що було ще одне покликання! Мені треба було зібрати стекловату, щоб зробити сахарну вату. Бо навіщо купувати, коли можна самому зробити, вірно? А от де її брати, не знала я, бо в магазинах такого нема. Тут метчик мені каже, що знає, як зібрати стекловату з вікон. Хлопець хоч і метчик, але цікава в нього інформація. Взяли ми купу пляшечок, рукавички резинові, і почали зібирати стекловату. Ми обходили будинки, якась тітка перед прибиранням уподобала викидати вікна разом з будинком. А ми там, сімранізуючі, заростені віконами, які їм зрішта були в дошку по вуха!

Після героїну-шампанського, авантюр зі стекловатою, я так обдолбана була, що відрубаюся одразу, як зирну в ліжко. Але перед сном я згадую себе сумна, що шишок стало не залишилося, але сахарну вату я зробила! І нажаль, якась половинка ліжка мене насвистує і каже: “Та й зробила б ти щось корисне, замість цього дурниць!”. Взагалі історія, історія...

Алё, братишки и сестрички! Мама не горюйте, но сегодня я готов поделиться с вами рассказом о своих приключениях, когда я решил купить шишки марихуаны и покататься на поезде на крыше. Если вы слабые духом или антинаркотики, то лучше закройте страницу и забудьте, что вы здесь видите. Все остальные, те, кто любит жизнь на пределе, собирайтесь вокруг - начинаем!

Ну что, начнем с начала. Я, такой обычный чувак, решил разнообразить свою жизнь нелегальной развлекухой. А где еще можно купить настоящую маляву, если не у дилера? Все знают, что нелегальное всегда интереснее. После долгих поисков я наконец нашел своего человека.

Дилер оказался реально жестким мужиком. В его хате висели закладки, как учебники на стене. Он, смотря на меня, сказал: "Ты готов к интраназальному введению?" Я сделал глупую гримасу и кивнул. "Тогда давай подготовим рецептурный бланк для малявы", - добавил он. Вот тут-то я и почувствовал, что вхожу в настоящий наркотический мир.

Когда рецептурный бланк был готов, дилер обратился ко мне: "Братан, у меня есть фирменная шишка, которая тебя полностью удовлетворит. Цена, конечно, немного кусается, но ты не жалей - получишь дозу, от которой у тебя глаза на лоб полезут". Я кивнул ему в ответ, отложил нужную сумму и получил свою заветную упаковку.

Желание испытать шишку было настолько сильным, что я даже забыл про свою идею покататься на поезде на крыше. Пару часов спустя, полностью готовый к приключению, я нашел свое место на поезде и поднялся на крышу. Здесь я решил открыть свою шишку и насладиться ее волшебными свойствами.

Все началось с того, что я аккуратно разломил шишку на кусочки и насыпал себе немного на ладонь. Окунув палец в марихуану, я взял хорошую дозу, которую смело отправил в свой нос. Пока я вставлял это зеленое чудо, мир вокруг начал казаться мне более ярким, а жизнь - прекрасной.

Залпы сигаретного дыма выходили из-под моих ноздрей, создавая иллюзию, что я какой-то антигерой из фильма. Я погрузился в свои мысли и представил себя в роли знаменитого комика, который разносит зрителей своими шутками. "Эй, друзья, как вам мои закладки на сегодняшний вечер?" - раздался мой воображаемый голос в моей голове.

На самом деле, я себе представил, что стою на сцене перед толпой восхищенных зрителей. Я начал рассказывать свои самые смешные и безумные истории. Люди смеялись, как дураки, и я чувствовал, что моя душа расправляет крылья от счастья.

Вскоре поезд подъехал к своей станции, и я понял, что время возвращаться в реальность. Но все же остатки марихуаны продолжали потихоньку действовать. Подойдя к лестнице, чтобы спуститься, я неожиданно почувствовал, что мир вокруг меня смешался, словно я находился в головокружительной гонке.

Будучи еще под влиянием марихуаны, я спустился с крыши поезда с трудом, словно на крепких ногах не стоял. И только когда ноги коснулись земли, я почувствовал, что наша любовь с малявой подходит к концу.

Моя история о том, как я купил шишки марихуаны и катался на поезде на крыше, подходит к концу. Мои нелегальные приключения закончились, оставив в моей памяти яркие воспоминания. Но помните, братишки и сестрички, что наркотики - это реально опасное дело. До новых встреч, с вами был комик-наркоман!